Лікар-нейрохірург Андрій ГУК: «Лише самоорганізація лікарів стане поштовхом до позитивних змін». Розмова про небезпеки медичної реформи й альтернативні пропозиції
У лютому відбулася нарада медичної спільноти ВО «Свобода» - «Перспективи функціонування системи охорони здоров'я України».
Націоналісти продовжують роботу над цілісним Кодексом законів України з охорони здоров'я.
Які основні висновки наради, якими будуть подальші кроки і як бачать медики-націоналісти стратегію реформування медицини в Україні ‒ спілкуємося з керівником Медичної служби Майдану, а нині Головою ради ГО «Асоціація медиків Революції Гідності», відомим лікарем-нейрохірургом та громадським діячем, свободівцем Андрієм Гуком.
- ЦЕ БУЛА робоча нарада свободівців ‒ депутатів різних рівнів, які мають стосунок до медицини, ‒ розповідає Андрій Гук. ‒ Ми обговорювали нинішню ситуацію в системі охорони здоров'я й визначалися з тими кроками, які треба зробити після ухвалених Верховною Радою законопроектів щодо сфери охорони здоров'я.
Формуємо цілий спектр пропозицій щодо того, як можна ефективно розв'язувати проблеми медицини, так щоб ці кроки підтримала як медична спільнота, так і українське суспільство загалом. Очевидно, що варто брати до уваги позитивний досвід тих же Німеччини, Франції чи Британії і водночас потрібно враховувати специфіку та особливості української системи охорони здоров'я. Не можна сліпо копіювати закони чужих країн.
Ті закони, які ВР наразі ухвалила, не принесуть позитивних змін у систему охорони здоров'я. Мало того ‒ вони дезорганізують ту систему надання медичної допомоги, яка поки що існує.
До прикладу, в законі закладене обов'язкове фінансування галузі охорони здоров'я в межах 5% від ВВП України. Якщо ми візьмемо бюджет 2018 року, то побачимо, що це не відповідає дійсності. Бо зараз галузь фінансується на рівні 3.5%.
По-друге, згідно з цим законом, має надаватися безплатна медична допомога в повному обсязі учасникам АТО та членам їхніх сімей. На це також немає грошей ані на центральному рівні, ані на місцях. Тому постає логічне запитання ‒ навіщо влада ухвалює закони, які сама не може чи не хоче виконувати?
‒ Чи існують механізми, які забезпечили б фінансування на рівні отих 5% від ВВП?
‒ Пропозиції щодо цього вже давно є в парламенті ‒ це деофшоризація економіки, накладення відповідних податків на прибутки, отримані в офшорах, і багато іншого. Тобто є різні механізми, що розробили депутати, в тому числі нардепи зі "Свободи". Інша річ, що ці механізми влада не поспішає застосовувати. Тому сьогодні маємо закон, який діє лише на папері, і виконати його в такій економічній ситуації і з наявним бюджетом фактично неможливо. Найгірше те, що надання певної медичної допомоги обмежують усім без винятку категоріям українських громадян. Країни, які проходили через реформування системи охорони здоров'я, пропонують обмежити оплату медичної допомоги відповідно до статків людини. Якщо громадянин має низькі статки ‒ отримує більше від держави. А ті, що заробляють більше, можуть отримувати лише часткову компенсацію за медичні послуги. В нас законом це не врегульовано, натомість "обрізають" певні види медичної допомоги. Йдеться зокрема й про стоматологічну допомогу. За які кошти можуть отримати стоматологічну допомогу, до прикладу, пенсіонери чи інваліди? Згідно з новим законом, вони мусять платити за стоматологічні послуги в повному обсязі. Звідки незахищені категорії населення мають взяти кошти на оплату медпослуг ‒ у законі, звісно ж, не йдеться.
‒ У Конституції написано, що медична допомога надається в державних і комунальних закладах безплатно. Цю норму ніхто не скасовував. Виходить, що закон суперечить Конституції?
‒ Є навіть відповідне подання до Конституційного Суду. Майже 50 опозиційних народних депутатів подали до КС запит про розгляд цього закону.
‒ Рішення КС можна довго чекати... Що буде, коли реформу вже запустять, а Суд визнає закон неконституційним?
‒ Є чимало пунктів закону, які незалежно від рішення КС можуть і будуть виконуватись. Це, до прикладу, електронна система охорони здоров'я, "прикріплення" пацієнта до лікаря загальної практики або сімейного лікаря і багато інших справді доречних положень. Тому є над чим працювати. Думаю, що цей рік буде присвячений здебільшого первинній ланці.
Очевидно, що має бути кодифікація законів щодо охорони здоров'я. Так званий "Кодекс законів охорони здоров'я", де можна буде чітко побачити, як сьогодні один чинний закон, на жаль, суперечить іншому чинному закону. Або ж можна буде побачити такі норми закону, що неможливо виконати або які можна трактувати по-різному.
‒ На яких головних зауваженнях щодо нового законодавства в системі охорони здоров'я Ви хотіли б наголосити?
‒ Потрібно, щоб гроші ходили не за пацієнтом, а щоб пацієнт був забезпечений грошима в тому закладі, куди він звертається. Потрібне також перспективне планування. Стратегія розвитку охорони здоров'я має бути закріплена законодавчо, принаймні на найближчі п'ять років. Мусимо працювати по шістьох компонентах системи охорони здоров'я.
Перше ‒ це кадровий потенціал. Підготовка кадрів має бути на найвищому рівні. Друге ‒ забезпечення фармацевтичними засобами. Третє ‒ визначення і розроблення системи надання медичних послуг. Є дуже багато варіантів ‒ від південнокорейського до тайванського, у якому йдеться про персоналізовані рахунки. Наступне ‒ керівництво і управління у сфері охорони здоров'я і питання лідерського самоврядування. Треба розуміти, що лікар ‒ це одна з професій, що передбачає самоврядування. Далі ‒ інформаційні системи охорони здоров'я, окрема складова ‒ фінансування системи охорони здоров'я. І окремо ‒ питання громадського здоров'я. Йдеться зокрема про превентивну медицину, вакцинацію...
Теперішній закон лише перерозподіляє кошти. Фактично, згідно з законом, створюється нова фінансова структура ‒ центральний орган виконавчої влади, який стає головним ‒ Національна служба здоров'я України, яка, виявляється, сама укладає договір, сама себе контролює і навіть сама встановлює вартість послуг, чого немає в жодній країні світу. Основна вада закону ‒ він націлений на перерозподіл грошових потоків, а не на покращення якості медичних послуг.
‒ Більшість українців, згідно з опитуваннями, також негативно оцінюють медичну реформу...
‒ Люди постають перед реаліями життя. Якщо раніше ви набирали 103 телефоном, то швидка приїжджала, а тепер через нове законодавство хтозна чи приїде. Якщо раніше потребували лікарської допомоги, то йшли в поліклініку або викликали лікаря додому. А тепер є певні обмеження. Якщо ви не "прикріпилися" до конкретного медика, якщо не вибрали собі лікаря, то можете залишитися без медичної допомоги. Дуже багато незрозумілих правил гри. Перед тим, як впроваджувати ключові зміни, потрібно розуміти, що практично в кожній українській родині є людина, що жила певний час за кордоном і знає, як там працює система охорони здоров'я і яка там якість медичних послуг. Усі виступають за зміни в системі охорони здоров'я, але явно не в той спосіб, який сьогодні пропонує уряд.
‒ 2000 пацієнтів, яких мусить обслуговувати один лікар, ‒ це реально?
‒ Це нереально. У тій самій Іспанії ‒ 1200, 1500 пацієнтів припадає на одного лікаря. Люблять говорити про Британію, де буцімто припадає 4-5 тисяч осіб на одного медика... Але ж маємо розуміти, що йдеться про великі міста-мегаполіси, де в одному будинку проживають тисячі, і то здебільшого молоде населення... Сьогодні для України реальною цифрою є 1600 пацієнтів на одного лікаря в міській місцевості і 1200 ‒ в сільській.
‒ Уявімо ситуацію... Взимку, у період епідемій, хворіє також і лікар. Хто обслуговуватиме його 2000 пацієнтів?
‒ Жодних механізмів розв'язання такої проблеми нема. Якщо йдеться ще й про лікаря-приватного підприємця, то він у разі хвороби просто закриває свою амбулаторію й тисячі українців залишаються без медичної допомоги. Є дуже багато загроз. Це лише один з багатьох недоліків нового законодавства щодо сфери охорони здоров'я.
‒ Сьогодні у ЗМІ й далі пишуть про діяльність фармацевтичної мафії. Чому досі є змога наживатися на державних закупівлях ліків і медобладнання?
‒ Якщо говорити про систему охорони здоров'я, то система Prozorro виявилась не настільки ефективною, як того хотілося б. Певну позитивну роль вона відіграла. Тепер не можна закласти собі 30, 40 чи 50 % прибутку. Це все-таки ринок і кожен контракт відстежується.
Але система тендерів у сфері охорони здоров'я себе не виправдовує, адже йдеться про специфічну галузь. Тут мусить бути особлива процедура закупівель. Не завжди можна швидко купити все потрібне і за прийнятні кошти. Повинна бути система референтних цін. І закупівлі, і контроль за ними мають відбуватися за участі медичних експертів.
Без дієвого лідерського самоврядування й створення широкого товариства організацій та асоціацій лікарів України, куди входили б представники всіх медичних спеціальностей, не відбудеться докорінних позитивних змін у системі охорони здоров'я.
Україна багата на експертів і визнаних фахівців в охороні здоров'я. Коли ми самоорганізуємося, а до того все йде, то реформа справді може стати успішною. За це варто подякувати Уляні Супрун, яка несвідомо посприяла тому, що медична спільнота самоорганізувалася й активізувалася, аби запропонувати своє бачення того, як потрібно реформувати сферу охорони здоров'я в Україні.
Та й серед політикуму приходить розуміння того, що охорона здоров'я ‒ це стратегічна галузь для розвитку країни. На виборах важливою тезою кожного кандидата буде відповідь на питання про те, як же нам наблизити якісну медичну допомогу до кожного українця.
‒ Ви були керівником Медичної служби Майдану. Як виникла ця організація, скільки членів налічували, які функції виконувала під час Революції Гідності?
‒ Було до 1500 людей. Організована вона була 1 грудня 2013 року. Організацією займалось саме ВО "Свобода" за завданням Штабу національного спротиву. В найгарячіші часи було розгорнуто близько 20 медичних пунктів по периметру Майдану. Лікарі, медсестри і парамедики чергували цілодобово. Не було жодного випадку, коли хтось з мітингувальників не отримав би медичну чи домедичну допомогу. В нас був постійний зв'язок з департаментом охорони здоров'я Київської міської адміністрації. За потреби ми одразу відвозили людей в лікарню.
Тішить, що ми нині не втратили зв'язок з лікарями Майдану й надалі активно співпрацюємо. Я голова ради ГО "Асоціація медиків Революції Гідності". Сьогодні до неї входять близько 300 найактивніших лікарів, що були учасниками революції. Ми увесь час контактуємо, за потреби консультуємо одне одного, всіляко співпрацюємо.
Також працюємо над виданням книги про медиків Революції Гідності. Хочемо, щоб кожен лікар Майдану поділився своїми спогадами, відповівши на кілька питань: Чому був на Майдані? В який період? Що саме там робив? Що дав йому Майдан і чим займається зараз? Ця інформація важлива також через те, що допоможе нам надалі підтримувати зв'язок одне з одним.
Сьогодні над стратегією змін у системі охорони здоров'я працюють д嬬¬кілька громадських організацій. Рівень підтримки наших ініціатив серед медичної спільноти дуже високий. Ми до 1 травня запропонуємо своє бачення розвитку системи охорони здоров'я. Готуємось до великого Форуму медичних працівників, розробляємо численні пропозиції. Також формується Українська медична експертна спілка, що об'єднає численних українських експертів у сфері охорони здоров'я.
Тепер уже зрозуміло, що не варто сподіватися на МОЗ. Минуло надто багато часу, й наші зустрічі з Уляною Супрун не дали результату. Кожен українець зрозуміє, що маємо право на ефективну національну систему охорони здоров'я. У мене добрі передчуття, і я вірю в те, що наша система охорони здоров'я може стати навіть ефективнішою, аніж у наших європейських держав-сусідів.
Спілкувався Святослав КОСТЮК
Часопис ВО "Свобода"
Підготовив до публікації,
Інокентій РЕЙДЕР,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
Фото – Фокус.ua